Печера ідей

УДК 821.134.2-31

С 61

LA CAVERNA DE LAS IDEAS

© José Carlos Somoza, 2000

Сомоса Xoce Карлос

C 61 Печера ідей / Xoce Карлос Сомоса ; пер. з ісп. Олег Лесько. — Львів : Видавництво «Апріорі», 2023. — 312 с.

ISBN 978-617-629-798-7

УДК 821.134.2-31

Переклад здійснено за виданням:

La caverna de las ideas by José Carlos Somoza / Random House Mondadori S. A., Travessera de Grácia, 47–49. 08021 Barcelona, 2011

All rights reserved

Усі права застережено

© Лесько О., переклад, 2023

© Білінська М., обкладинка, 2023

© Видавництво «Апріорі», 2023

ISBN 978-617-629-798-7

__________

^{* Перших п’яти рядків бракує. Монтал у своїй редакції стверджує, що папірус оригіналу в цьому місці надірваний. Свій переклад «Печери ідей» я починаю з першого речення Монталової редакції, єдиного тексту, що його ми маємо (тут і далі — примітки Перекладача).}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Тіло лежало розпростерте на хистких марах із березових гілок. Огруддя й живіт — пошматовані численними рваними ранами, що, наче цвіллю, взялися кіркою спеченої крові й засохлого болота. Голова й руки, утім, були в кращому стані. Воїн відгорнув був покривало, щоб Асхіл оглянув труп, і довкола почали збиратися глядьки — спершу несміливо, а відтак потяглися цілою юрбою, оточивши моторошні останки. Волосся стовбурчилося від холоду на синій шкірі Ночі, а Борей хвилював золотаві чуприни смолоскипів, темні подоли хламид і густі гриви шоломів. Тиша дивилася широко розплющеними очима: усі погляди були прикуті до того жахливого огляду, що його лікар проводив при світлі каганця, якого тримав раб, заслоняючи долонею від пазурів вітру. Рухами баби-повитухи Асхіл розтуляв губи ран і занурював руки в страшні отвори із зосередженою ретельністю читця, що водить пальцем по літерах на папірусі. Мовчали всі, крім старого Кандала: коли прийшли вартові з тілом, він зчинив посеред вулиці такий вереск, що побудив усіх сусідів, і відгомін того галасу немовби досі не покинув його. Холод, здавалося, не турбував старого, дарма що той майже нічого не мав на собі; він шкутильгав довкола юрби, волочачи всохлу ліву ногу, схожу на почорнілу ратицю сатира, простягав бадилини худющих рук, щоби спертися на когось, і лементував:

— Це бог… Гляньте на нього!.. Боги зійшли з Олімпу… Не торкайтеся його!.. Хіба не казав я вам?.. Це бог… Поклянися, Каллімаху!.. І ти теж, Евфорбе!..

На кутастій голові, немов продовження його безумства, колихалися від вітру довгі білі космаки, затуляючи половину обличчя. Однак на нього майже не звертали уваги: людей більше цікавив мрець, а не божевільний.

Начальник прикордонної варти в супроводі двох воїнів вийшов із найближчого будинку й тепер знову надівав шолом із великим гребенем: очевидно, вважав, що слід показати народові свої військові ознаки. Оглянувши присутніх крізь темні очні отвори, він спинив погляд на Кандалові й указав на нього з тою зневажливістю, з якою, либонь, відмахнувся б від надокучливої мухи.

— Заткніть йому пельку, Зевса ради, — наказав він, не звертаючись ні до кого конкретно.

Котрийсь воїн підійшов до старого й, узявши спис посередині, тупим кінцем ударив у низ живота, шкіра якого скидалася на пожмаканий папірус. Кандал захлинувся на півслові; його безгучно зігнуло навпіл, наче волосину, яку хилить додолу вітер. Упавши на землю, він лишився лежати, корчачись і скімлячи від болю. Люди вдячно сприйняли раптове закінчення його лементу.

— Доповідай, знахарю!