Марсіанські «зайці»

Олесь Бердник

Марсiанськi "зайцi"

А прочитавши оповiдання "Марсiанськi

"зайцi", ви разом iз героями твору побуваєте на

Марсi, зазнаєте багато неймовiрних пригод.

Пiдготовка

Вони були нерозлучними друзями - Андрiйко, Боря i Надiйка. А здружили їх книжки про космос, про польоти на далекi загадковi планети, про зустрiчi з розумними iстотами iнших свiтiв. Ще в четвертому класi вони перечитали всього Жюля Верна, Бєляєва, Владка, а перейшовши в п'ятий, взялися за Єфремова.

Їх владно захопила романтика зоряного свiту, неосяжнi для свiдомостi вiдстанi, приголомшуючi пригоди на страшних планетах, поєдинки з кошмарними потворами, породженими пiд променями похмурих сонць. Друзi, нiби свята, чекали кожної нової книги про мiжзорянi польоти, жадiбно читали повiдомлення про новi й новi успiхи вчених, якi запускали в небо велетенськi супутники i ракети.

Дитячi серця трiумфували. Вже не письменники вигадують неймовiрнi польоти, а справжнi iнженери i конструктори запускають до зiрок гiгантськi апарати. Друзi збиралися пiсля урокiв i мрiяли, як самi стануть космонавтами, як будуть ходити в химерних скафандрах помiж скель i циркiв Мiсяця.

Кожної перерви чорний чуб Андрiйка, попеляста стрижена голова Борi та рудi кiски Надiйки схилялися докупи, i тодi сусiди-учнi чули палкий шепiт, щасливий смiх або гарячу суперечку.

Та ось у них з'явилися трiйки. Вчителi докоряли друзям. А пiонервожатий Стьопа - високий, сильний десятикласник, який одною рукою мiг пiдняти двопудову гирю, - прямо заявив:

- Лiтаєте попiд небесами, а вчитися як слiд не хочете. Для польотiв на iншi планети потрiбнi глибокi знання. А з трiйками ви на ночвах з хати будете лiтати! О!

Учнi довго смiялися пiсля цього i прозвали їх "ночвонавтами". I образа подiяла. А може, не так образа, як славнозвiсний полiт Юрiя Гагарiна.

В той день гримiла вся школа. На уроках читали газети з повiдомленнями про героїчний полiт. Всi кричали "ура", складали привiтальнi телеграми першому космонавту, а нерозлучнi друзi мовчазно сидiли за партою. Вони були враженi, приголомшенi, зачарованi. Вони не могли кричати - занадто чудесним було це здiйснення. Дитячi серця пiдказували, що найкраще осмислити таку подiю в тишi.

Взявшись за руки, вони довго ходили того вечора пiд зорями, зiтхаючи, дивилися на Мiсяць, на червоний вогник Марса, на золотаво-срiбний вiзерунок небес. I дали один одному слово - вчитися лише на п'ять, щоб стати такими, як Юрiй - перший мiжзоряний мандрiвник.

Вони дотримали слова. Жодної трiйки не з'являлося в їх щоденниках. Учителi хвалили друзiв. Але прiзвисько "ночвонавти" за ними так i лишилося.

Та ось настало лiто. Почалися канiкули.

Андрiйко зiбрав друзiв у заповiтнiй долинi, де вони завжди гралися. Ця долина лежала за три кiлометри вiд села. Щоб потрапити до неї, треба було перейти два невисокi горби, минути березовий лiс i перебрести неглибокий струмок. У долинi завжди було пусто, дороги проходили далеко осторонь, трава росла мiзерна, тому худобу сюди не виганяли, i це робило безлюдну мiсцину дуже затишною для гри.

Надiйка i Боря зацiкавлено дивилися на свого вожака. Що там вiн вигадав?

Синi очi Андрiйка аж бризкали iскрами вiд таємницi. Зiбравшись у ямi, пiд крислатими кущами бузини, друзi сiли на кам'янi стiльцi i приготувалися до наради.

Андрiйко сказав:

- Товаришi! Пора нам починати практичнi роботи.

- Що значить, практичнi? - заморгав вiями Боря. - I в чому?

- Як-то в чому? В космонавтицi, певна рiч...

- Кажи точнiше, - не терпiлося Надiйцi. - Що ти хочеш?..

- Ми зробимо ракету! - одрiзав Андрiйко. Боря i Надiйка остовпiли. Вони не могли вимовити й слова. А їхнiй вожак впевнено вiв далi:

- Зробимо ракету i запустимо її. Спочатку маленьку, для спроби. Посадимо в неї кота. А потiм, якщо спроба буде вдалою, зробимо велику ракету... I полетимо самi. Ясно? I хай тодi Стьопа скаже, що ми "ночвонавти"!

Андрiйко, на всякий випадок виглянувши з ями, понизив голос до шепоту i розповiв друзям свiй план. Вони захоплено пiдтримали його. Кожному було видiлено окреме завдання. На прощання Андрiйко попередив - усе тримати в цiлковитiй таємницi.

- Якщо дома взнають - з хати не пустять! - заявив вiн.

Перша половина плану почала виконуватися блискавично. Дюзи ракети вирiшено було зробити iз букс вiд воза. Андрiйко знайшов на купi брухту бiля колгоспної кузнi три букси, Боря поцупив у матерi в коморi старий негодящий самовар. Iз пальним теж швидко впоралися. Надiйка добула на полi в матерi, яка працювала ланковою на буряках, селiтри. А з селiтри хлопцi дуже швидко виготовили саморобний порох.

Букси заклепали з широкого кiнця дерев'яними чопками, прикрiпили їх трикутником до дерев'яного диска. Вийшло щось похоже на тринiжки. До тринiжок друзi прилаштували самовар, потiм витягнули з нього центральну трубу i проробили iлюмiнатори. Крiм того, внутрiшнi стiнки самовара обклали повстю, щоб коту в польотi було м'яко.