Бартімеус: Амулет Самарканда

З англійської переклав

Володимир Панченко

«Це перший дитячий письменник з часів «Мандрів Ґуллівера», що так майстерно поєднує моторошні фантастичні пригоди з яскравим гумором... Дія роману надзвичайно кінематографічна, проте найчудовіше в ньому — тонке сатиричне відображення сучасності. Фінал книжки чарує своєю неоднозначністю. Зловісний світ, вигаданий Страудом, сповнений химерності та енергії».

Аманда Крейґ, «The Times»

«Зацікавившись цією новою трилогією, ви не помилитесь... Дотепні зауваження джина у вигляді коментарів роблять цей роман по-справжньому особливим — і одразу викличуть у читачів бажання дізнатись, що ж було далі».

Ґрейн Куні, «The Bookseller»

«Насправді єдина суттєва подібність між Страудом і Ролінґ полягає в тому, що вони не вважають своїх юних читачів дурнішими чи ранимішими за дорослих».

«The New York Times»

«Голос Страуда — достатньо чіткий і щирий для того, щоб переконати будь—кого з тих, хто має сумніви. Його герої вплутуються у змову, що має на меті повалити уряд, — і це врешті дає нам прекрасний твір, гідний показу на великому екрані. До того ж, це чудова пригодницька річ для дітей — сповнена гумору, дії, напруження й чарів... її цілком можна обговорювати на ігровому майданчику».

Ліндсі Фрейзер, «Glasgow Sunday Herald»

«Обидва герої — і джин, і хлопець — діють у світі, описаному з надзвичайно захопливими подробицями... Пригоди Натаніеля й Бартімеуса по-справжньому тішитимуть нас більш ніж на 400 сторінках. Розповідь майстерно переходить від першої до третьої особи й назад; голос Бартімеуса — насмішкуватий і зухвалий, тоді як історія Натаніеля зворушливо й тонко показує нам, як хлопець намагається утвердитись у світі, який завжди його зневажав».

Ніколета Джонс, «Sunday Times»

«Ця книжка тягла мене до себе, неначе магнітом... Важко сказати, яка її частина сподобалася мені найбільше, бо вона вся чудова. Не можу дочекатися наступної книжки трилогії. Раджу прочитати цей твір усім, хто має 9 чи більше років».

Сем Бейкер (10 років), Іпсвіч

«Це найприголомшливіша з усіх історій про джинів... Вона ніби переносить вас до іншого світу».

Гарві Вайнштейн, співголова кінокомпанії «Miramax Films»

«Драматична, дотепна й абсолютно гіпнотично приваблива історія».

Ніколас Такер, «Independent»

Jonathan Stroud

THE AMULET SAMARKAND

The First Book of Bartimaeus Trilogy

THE AMULET OF SAMARKAND: ® Jonathan Stroud, 2003

First published in Great Britain by Doubleday,

an imprint of Randon House Children's Books

Право Джонатана Страуда на авторство цього твору застережене відповідно до Акту про авторське право, дизайн і патенти, 1988.

Книга оцифрована спільнотою БУКХАБ. Якщо вам сподобалась дана книга, обов'язково придбайте паперову.

Ця та сотні інші оцифрованих книг в телеграм каналі "БУКХАБ"  @bukhab

Для Джини

У кімнаті хутко холоднішало. Штори взялися льодом, а люстра обросла товстою крижаною кіркою. Нитки розжарювання в лампочках скулились і потьмяніли, а свічки, що стриміли звідусіль, ніби поганки, — затріпотіли й згасли. Померкла кімната наповнилася жовтою, задушливою сірчаною хмарою, в якій крутились і корчились розпливчасті чорні тіні. Здалека долинув багатоголосий гамір. Щось із силою натиснуло на двері, які вели на сходи. Двері вигнулися всередину — деревина аж застогнала. Підлогою затупали невидимі ноги, а невидимі вуста зашепотіли прокльони з-за ліжка й з-під стола.

Сірчана хмара перетворилася на товстий стовп диму, що викидав тонкі щупальця. Вони лизали повітря, наче язики, й тут-таки задкували. Стовп завис усередині пентакля, запінився й полинув угору, мов дим над вулканом. На одну ледь відчутну мить усе завмерло. А тоді серед диму з’явилося двоє жовтих вирячених очей.

То ж був новачок — я захотів налякати його.

І це мені пречудово вдалося. Десь за метр від мене, в другому пентаклі — меншому, заповненому іншими рунами, — стояв блідий, мов крейда, чорнявий хлопчисько, який тремтів і цокотів зі страху зубами. Чоло його вкрив піт, що тут-таки перетворювався на паморозь і зі стукотом, наче град, падав на підлогу.

Я, звісно, постарався як слід, та яка з того користь? Йому ж заледве дванадцять років! Очі витріщені, щоки запалі. Сумнівна потіха — страхати до смерті такого жовтодзьоба![1]

Отож я просто ширяв у повітрі й сподівався, що закляття визволення не забере в нього багато часу. А сам — заради розваги — оточив його пентакль синім полум’ям. Вогонь удавав, ніби хоче прорватися всередину й схопити хлопчину. Звичайно, то був лише фокус. Я вже все перевірив—і побачив, що печатку накладено правильно. Жодної помилки. На жаль.