Не судилось (Панське болото)

I в а н А н д р i й о в и ч Л я ш е н к о — 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.

А н н а П е т р i в н а — 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.

Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в — кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.

З i з i — дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

М и х а й л о — син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

П а в л о Ч у б а н ь — його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

Ж о з е ф i н а — швейцарка, учителька.

К а т р я Д з в о н а р i в н а — дiвчина молода, селянка.

Г о р п и н а Д з в о н а р и х а — її мати, недужа й слаба.

Д м и т р о К о в б а н ь — парубок, годованець Дзвонарiв.

П а ш к а — подруга Катрi.

С т е п а н и д а — покритка, п'яничка й плетуха.

Ш л ь о м а — жид, орендар.

Х а р л а м п i й — старий лакей.

А н н у ш к а — покоївка; вертка на всi заставки.

С е л я н е, с о ц ь к i, п а р у б к и, д i в ч а т а, д в о р о в i.

Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.

Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю — мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю — два мiсяцi.

Панський садок. Налiво вiд слухачiв — стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом — вулиця. Просто — дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.

Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.

М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!

Г о л о с и (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

П а в л о (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Г о л о с и (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!

М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

З i з i (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!

Ж о з е ф i н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишiть мою хустку (франц.).). Вi не карош!

З i з i. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Ж о з е ф i н а. Вi не рвi!

М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

З i з i. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

З i з i. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

М и х а й л о. Чекай же! (Устає).

Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.

Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

П а в л о (з-за вiкна). А це коло бича — обiд, бачите? То вимовляється — р-р-р-р! Кажiть!

Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

М и х а й л о. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi — карi, але глибокi, темнi; а погляд — такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.

Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.

А н н а П е т р i в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать — сейчас подлецом выругает.

А н н а П е т р i в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.

А н н а П е т р i в н а. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).

М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

М и х а й л о. Ще не зовсiм.

Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?

М и х а й л о. Дисертацiя.

Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

М й х а й л о. Нi туди, нi туди.

Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).)

М и х а й л о. Sans profession!

Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

М и х а й л о. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, — на користь народовi!