Наталка-Полтавка

Опера малороссийская в 2-х действиях

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:

В о з н ы й Т е г е р в а к о в с к и й.

Г о р п и н а Т е р п и л и х а - вдова старуха.

Н а т а л к а - дочь ее.

П е т р о - любовник Наталки.

М и к о л а - дальний родственник Терпилихи.

М а к о г о н е н к о - выборный села.

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,

Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.

Єсть же люди, що i моїй завидують долi,

Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?

Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?

Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi.

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.

Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,

Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.

До кого я пригорнуся, i хто приголубить?

Коли тепер того нема, який мене любить.

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене - i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе iще раз i навiки закриються…

Наталка и возный

В о з н ы й. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

Н а т а л к а (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

В о з н ы й. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим iм'ярек.

Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.

В о з н ы й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:

От юних лiт не знал я любовi,

Не ощущал возженiя в кровi;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смiшалась;

Настал мой час!

Настал мой час; i серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвiщаєть зрак

Мнi жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак.

Противнi мнi Статут i роздiли,

Позви i копи страх надоїли;

Несносен мнi сингклiт весь бумажний,

Противен тож i чин мой преважний.

Утiху ти подай

Душi смятенной,

Моєй письменной,

О ти, мой рай!

Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап'ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.

Н а т а л к а. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

В о з н ы й. Лукавиш - теє-то як його - моя галочко! i добре все розумiєш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

Н а т а л к а. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

В о з н ы й. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть - теє-то як його - для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все - теє-то як його - ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" - i аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кiнь з конем, а вiл з волом"; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

В о з н ы й. Бачив я многих - i лiпообразних, i багатих, но серце моє не iмiєть - теє-то як його - к ним поползновенiя. Ти одна заложила ему позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.

Н а т а л к а. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.