Описание

В рассказе Винниченко Володимир "Голос" описывается жизнь людей в небольшой деревенской избе. Конфликт между поколениями и внутренними противоречиями персонажей создают захватывающую атмосферу, полную драматизма и жизненных наблюдений. Читатели погружаются в атмосферу деревенской жизни, где царят труд, быт и человеческие отношения. Роман исследует темы взаимоотношений, конфликтов и судьбы людей, живущих в непростых условиях. Особенности книги заключаются в глубоком раскрытии характеров персонажей и изображении реалий деревенской жизни.

I


Балачка потроху, як той вогонь без палива, затихла; всі замовкли і, наче прислухаючись до жалібного вітру в димарі, дивились на червоне світло полум'я з грубки-лежанки. В великій цій, брудній хаті, що недурно звалася «чорною скарбовою кухнею», було вогко, холодно і занадто незатишно; пахтіло чимсь кислим — чи то намоклим кожухом, чи то старою капустою, чи то запрілими онучами. В вечірній тьмі, яку розбивало червоне світло полум'я з лежанки та жовтенький світ від невеличкої керосинової лампочки з розбитим і заліпленим жовтим папером склом, плавав синій дим, наче хмари, попід стелею і гостро щипав у носі й за очі. Занадто вже незатишна була ся «кімната». Всякому видно було, що тут жили люди, яким не до затишку, що сю «кімнату» призначено не до бенкетів, не до втіх, а до захисту у негоду, щоб було де їсти і спати тоді, як не було «скарбової» роботи. До сього ж тут було все, що треба. Щоб спекти хліба, була здоровенна з пузатим комином піч, яка починалась від дверей і займала мало не всю стіну; вздовж неї тяглася довжелезна лежанка з двома вмурованими казанами, в яких варився для цих людей «кандьор» і брудна юшка, яку тільки з звички звали «борщем»; вздовж стіни, що проти дверей, стояв довгий, нічим не вкритий стіл та довгі лави. Для спання од печі до стіни тягся довгий, широкий піл, на якому було накидано жужмом усякого шмаття. Вгорі була стеля; знизу — чорна земляна долівка, в одній стіні — двері, в других — три-чотири дірки, що мусили бути вікнами.
Було тихо й сумно. По зеленкуватих шибках бив і шелестів дощ, наче хто знадвору посував по їх віником; гудів вітер та десь далеко глухо гавкала собака, одноманітно, рівно, без злості й захоплення вигукуючи: гав! гав! гав!..

— А чи не можна б там скоріше з вашою вечерею? — раптом промовив з переднього кутка Трохим своїм похмурим, здушеним голосом і злегка повернув голову до печі. Очі йому, які раз у раз дивились убік, тонкі сині губи з ріденькими невеликими вусами були тісно зложені, і з усього худого, гострого обличчя його, кольору мідяного п'ятака, з густим ряботинням, виявлялась здержана, зла нетерплячка.

— Бо йому вже на музики час іти! — роблено байдуже, з захованою посмішкою додав Андрій, лежачи з краю на полу, спершись на лікоть і похитуючи ногою в чоботі «бутилкою». Трохим тільки мовчки блиснув на його своїми чорними, гострими, як дві голки, очима і знов зупинив свій погляд десь в кутку на полу.

— Всти-и-гне! — байдуже, не озираючись, промовила Килина і, витерши руки об поли, взяла з лави велику, як лопата, дерев'яну ложку — полоник — і почала мішати в казані, з якого клубками виходила пара.

— Подай сіль, Маринко! — додала вона, не повертаючи голови.

Маринка покинула совати в грубку солому, що купою лежала перед лежанкою, і кинулась до лави. Схопивши сіль у чорній, з одбитим краєм, ринці, вона повернулась і, поспішаючись, понесла її Килині, але, спіткнувшись на півдорозі, махнула рукою і простяглась на долівці, далеко одкинувши від себе ринку, що розлетілась на черепки. Не встаючи зовсім на ноги, вона підняла своє худе, бліде личко з маленькими очима, в яких і так завше світився страх, а тепер дивився цілий жах, і мовчки, піднявши злякано брови, стала дивитись на Килину. Та ж, тільки безсило пустивши руки вздовж тіла, озирнула її, стиснула плечима і, чи то з жалем, чи то з незадоволенням, промовила:

— Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в шию штовха...

Маринка все так же мовчки, не зводячи широко розплющених очей, дивилась на неї. Килина ще раз стиснула плечима і, поклавши ложку на лежанку, почала збирати розсипану сіль, а Маринка одповзла до лежанки й почала совати в грубу солому.

— Що, посіяла? — добродушно всміхаючись, промовив дід Юхим, підходячи до лежанки з своєю набитою тютюном, закоптілою й обмотаною посередині дротом люлькою. — Не жалієш панської солі, га? — присідаючи до грубки і дивлячись на Маринку своїми, ще молодими, карими очима, під якими висіли два зморщені міхурчики, спитався він. Вогонь заграв на круглій лисині і сивуватій бороді з закуреними тютюном жовто-зеленими вусами, на рівному тонкому носі і, перескочивши з його, облив своїм жовто-червоним кольором невеличке, худе тільце Маринки в якійсь подраній великій кохтині, з босими, брудними, синіми й порепаними ногами, з дитячими ще руками. Вона, як винна, боязко всміхнулась і трохи відсунулась, даючи місце Юхимові.

— Дарма, дарма... сиди... вари... Я ось тільки люльку запалю та й тікатиму... — вибираючи соломинку, промовив він своїм гунявим голосом. (Як він говорив, то здавалось, ніби він попав у хату, повну димом, і позатулював собі ніздрі. Крім того, «к» він зовсім не вимовляв;

Похожие книги

Живой пример

Зигфрид Ленц

Этот роман исследует нравственные и духовные поиски современной западногерманской молодежи. Главные герои ищут достойные примеры в жизни, стремясь избежать равнодушия и ощутить ответственность за происходящее в мире. Автор поднимает важные вопросы о смысле жизни и нравственных ценностях, затрагивая актуальные проблемы современного общества. Роман погружает читателя в атмосферу поиска и размышлений, заставляя задуматься о собственной роли в мире.

Вперед в прошлое 4

Денис Ратманов

В четвертой книге цикла "Вперед в прошлое" главный герой, Павел Мартынов, возвращается в прошлое 14-летним подростком, но с воспоминаниями и знаниями взрослого. Он столкнулся с неожиданными проблемами, связанными с влиянием на реальность и необходимостью управлять своими новыми возможностями. Как ему справиться с трудностями и достичь поставленных целей? В книге раскрываются новые характеры, конфликты и ситуации, которые ставят Павла перед сложным выбором. Он должен использовать свои знания и опыт, чтобы справиться с новыми вызовами и остаться самим собой.

Как стать леди

Фрэнсис Ходжсон Бернетт, Фрэнсис Элиза Ходжсон Бёрнетт

В этом романе Фрэнсис Бернетт, автора "Таинственного сада", рассказывается о жизни Эмили Фокс-Ситон, молодой женщины из знатной семьи, но в сложной финансовой ситуации. Живя в Лондоне конца XIX века, она проявляет находчивость и стойкость, справляясь с трудностями и достигая большего, чем могла себе представить. Роман, написанный с характерным для Бернетт оптимизмом и проникновенностью, полон английского изящества и очарования. В нем прослеживается влияние таких произведений, как "Джейн Эйр" и "Мисс Петтигрю". Книга разделена на две части: "Появление маркизы" и "Манеры леди Уолдерхерст".

Анатомия одного развода

Эрве Базен

Роман "Анатомия одного развода" французского писателя Эрве Базена посвящен извечной проблеме семейных отношений. История развода супругов, проживших вместе долгие годы, имеющих четырех детей, и вступивших в брак по любви. Неожиданный развод вызван изменой мужа. Книга раскрывает тонкости семейных конфликтов, эмоций и последствий принятия сложных решений. Автор, известный французский писатель, лауреат литературных премий, погружает читателя в атмосферу драмы и размышлений о ценностях брака и семьи.